128 бригада в обличчях #71,Олексій, позивний «Прометей», інструктор медичної роти, молодший сержант

128 бригада в обличчях


Олексій, позивний «Прометей» – санітарний інструктор медичної роти, молодший сержант

«У нас бували дуже важкі евакуації, але в моїй машині, слава Богу, не помер жоден поранений…»


– Я з Мукачева, з сім’ї військових. Мої два дядьки, хресний батько, дід, а також багато інших родичів, були військовими. Тому я не міг не піти в армію, знаю, що тут робити, і це моя найбільша мотивація.


У бригаді два роки, служу в медичній роті. Починаючи з 24 лютого, багато разів виїжджав на евакуацію поранених. Були й легкі поранення, і складні випадки, але в моїй машині, слава Богу, ще не помер жоден поранений.


Пригадую дівчину Валю, нашу військову, котра їхала на броні, по якій спрацював російський танк. Валя отримала дуже важкі поранення – перелом тазу, перелом плечової кістки, субдуральну гематому. Але в машині її вдалося стабілізувати й доставити в лікарню, а звідти в госпіталь. Я потім слідкував за її одужанням. Тобто ми впоралися, хоча це був дуже складний випадок.


У поранених нерідко спостерігаються класичні важкі ПТСР (посттравматичні стресові розлади) зі щохвилинною зміною емоційного стану. Спочатку боєць плаче, потім починає агресувати, затим сміятися, потім хоче, щоб його пожаліли. Це і є важкі ПТСР. А бувають і кумедні випадки. Одного разу я віз хлопчину з важкою контузією. Він не орієнтувався, де перебуває, не розумів, що сталося, реагував тільки на біль. Я проводив стабілізаційну терапію і в якийсь момент боєць починає дивитися на мене й приходити до тями. А затим каже: «О, Льоха! Я тебе знаю!..» І посміхається.


Погано те, що від бойових дій страждають і мирні люди. Цивільної медицини в прифронтових селах немає, тому надавати медичну допомогу доводиться нам. Днями до нас доставили п’ятьох пенсіонерів із контузіями, травмами й осколковими пораненнями. Ми всіх виходили.

Що тут найважче? Найважча ситуація, коли я не буду знати, що робити. Але такого ще не було…



0 коментарів