128 бригада в обличчях #68, Іван, старший солдат

«Селяни розповідали, як росіяни заходили в хати й брали все, що їм сподобається, вивозили з села навіть пшеницю…»

– Я контрактник, у 128 бригаді з 2017 року. Пішов у ЗСУ, щоб захищати свою країну, до того займався цивільною роботою дома на Львівщині. Мій теперішній контракт уже закінчився, але я розумію, що буду воювати далі, – це мій обов’язок.


Нещодавно наш підрозділ отримав завдання вибити росіян із околиці села, і ми колоною рушили на їхні позиції. Нас почали обстрілювати, пошкодили одну БМП й поранили кількох бійців. Але коли ми підійшли під прикриттям броні впритул і відкрили вогонь, росіяни почали тікати.


Це була паніка. Я бачив їх метрів за 30, більшість – азійської зовнішності. Мені не було страшно, під час бою мозок відключається, дієш автоматично.

У траншеях залишилася купа кинутої зброї, в тому числі автоматичні станкові гранатомети, кулемет ДШК, гранатомети, снайперська гвинтівка. Ми утримували ворожі траншеї до прибуття підкріплення, хоча нас кілька годин сильно обстрілювали з мінометів і арти, в тому числі касетними снарядами. Кілька касет вибухнуло наді мною – я вцілів, але отримав контузію. Зрозумів це тільки наступного ранку, коли почалися сильні головні болі й нудота. Мене з кількома бійцями евакуювали в лікарню.

Того ж дня хлопці з нашого підрозділу звільнили село. Місцеві мешканці розповідали, як росіяни заходили в хати й брали все, що їм сподобається, як в останній день навіть вивозили зерновозом пшеницю, як знущалися з людей.


Я хочу чимшвидше одужати й повернутися до своїх. У мене є за що воювати – це мої рідні й близькі, моя країна. Ми мусимо вибити їх із нашої землі, інакше вони підуть вперед і будуть робити те саме по всій Україні…



0 коментарів