128 бригада в обличчях #23, Володимир і Микола – батько й син

Володимир, батько: – Я півтора року служу в 128 бригаді, контрактник. До того був у інших підрозділах, воюю з руснею з 2014 року, пройшов Дебальцеве.

Зі мною старший син, йому 19 років, теж контрактник і теж півтора року в нашій бригаді. Микола сам захотів у армію. Спочатку думав іти на строкову службу, але я запропонував – давай разом підпишемо контракт. Оскільки ми не командир і підлеглий, служимо в одному підрозділі. Минулого року разом були в ООС, а тепер тут – приглядаємо один за одним.

А дома, на Тернопільщині, чекають молодші син і донька.

Нам тут добре разом, у нас, слава Богу, все гаразд. Микола здібний, усе на льоту хапає. Думаю, він захоче залишитися в армії й після контракту. А я повернуся додому – треба доглядати за старенькою мамою.

Микола, син: – Що мені найбільше запам’яталося за ці майже три місяці з початку війни? Мабуть, негода. Коли йде дощ, тут справжнє болото, а воювати все одно треба – у будь-яку погоду, вдень і вночі. Я призвичаївся до служби ще в зоні ООС. Хоча те, що було, і те, що є зараз, – зовсім різні речі. Але з батьком і ворога легше бити!



0 коментарів