128 бригада в обличчях #22, Євген, солдат

– Це сталося через місяць після початку повномасштабної війни, 26 березня. Мій «шишарик» (військовий автомобіль ГАЗ-66) стояв біля будівлі – не на самому передку, але недалеко. Я буквально на хвилину вийшов із машини за речами, а заступник ротного чекав біля заднього лівого колеса.

І тут один за одним два «приходи» – росіяни вдарили по нашій машині зі ствольної артилерії. Один снаряд вибухнув збоку біля самого «шишарика». Його осколки прошили металевий кузов, тент і пробили всі колеса, запаску аж вивернуло назовні. А кілька осколків прошили кабіну й заднє скло. Вони вилетіли через ліві дверцята й дах кабіни, пройшли крізь метал, як крізь масло. Якби я в цей час сидів за кермом, не врятували б ні бронік, ні шолом…

Я не розумію, як це сталося, але ніхто з нас не постраждав. Ми з офіцером одразу заскочили в машину й на спущених колесах рвонули звідти. Як тільки рушили, по нам були ще два «приходи», один снаряд вибухнув метрів за 15 і теж без наслідків. Ворог бачив нашу машину й вів прицільний вогонь. Але ми вирвалися, проїхали десь два з половиною кілометри й зупинилися в лісозмузі, коли «шишарик» закипів. Потім відтягнули його іншою машиною й відремонтували. А отвори від осколків я просто задув монтажною піною.

З тих пір 26 березня вважаю другим своїм днем народження…



0 коментарів