128 бригада в обличчях #10

Віктор і Андрій, гірські штурмовики

Віктор:

– Наша група стояла на «нульовому» блокпосту, а росіяни захотіли просунутися в нашому напрямку і встановити свій опорник. Ми засікли їхній рух, коли стемніло, пішли в розвідку й зуміли підкрастися до 20 метрів. Вони вже окопалися, розтягнули намет, навіть буржуйку поставили. Це було десь за 600 метрів від наших позицій. Ми тихенько повернулися, зібрали штурмову групу й над ранок знову пішли на них.

Оточили ворожий опорник із двох сторін і одночасно накрили його вогнем – спочатку закидали гранатами, а потім відкрили вогонь із автоматів і кулеметів. Як тільки почався бій, до нас рвонула й «беха», яка допомогла гарматою. Усе тривало пару хвилин. Коли перестрілка почала затихати, я піднявся, щоб просунутися вперед. І тут мені по нозі – «тщ!» Куля з автомата прошила гомілку. Одночасно осколком від гранати поранило в ногу мого сусіда Андрія.

Слава Богу, рани неважкі – в обох кістка не зачеплена, а м'ясо наросте як на собаці. Нас із поля бою витягли Міша, Рома (він робив перев’язку), «Узбек» і ще кілька хлопців.

Зараз лікуємося в госпіталі, але скоро сподіваємося повернутися в стрій.

Ворожий опорник ми тоді знищили. Крім двох поранених із нашого боку втрат не було. А з ворожого? Ті росіяни, що встигли втекти, – врятувалися, а решта так і залишилися на полі. Більше вони туди не потикалися…

На фото Віктор (у шоломі) і Андрій


0 коментарів