Обличчя 128 бригади #7

Денис, офіцер

«Коли ми увірвалися в село, русня розбігалася, як таргани…»

«Надійшов наказ звільнити село, яке утримували росіяни, для цього зібрали батальйонно-тактичну групу з кількох підрозділів різних військових частин. Всі працювали чітко й злагоджено. Отримали дані розвідки, де окопалася ворожа техніка, де стоїть піхота, тому пішли на них не в лобову по асфальтній дорозі, а полями з флангу.

Увірвалися в село й почали зачищати вулицю за вулицею. Ми застали ворога зненацька. Вони вибігають, ми їх б’ємо зі стрілецької зброї, зеніток, танків. Тиснемо вогнем, вони відступають, але огризаються. Врешті-решт почали тікати по дворах хто куди, наче таргани. Забігаю за одним орком у двір, він сховався в облаштований літній душ. Я побачив, де він, поторсав збоку дверцята й наказав: «Виходи!». Він не захотів, і я випустив по верху автоматну чергу. І тут пролунав вибух – видно, він тримав гранату й випустив. Його вбило на місці, але осколки полетіли і в мене.

Я відбіг убік і продовжував стріляти по орках, що розбігалася в різні боки. Лише згодом відчув, що по ногах тече кров. Через хвилину мене підібрав на броню наш танк…

У результаті того бою десятеро росіян здалися в полон, із них троє офіцерів. Забрали від них три трофейні БТРи. Один повністю цілий, два трохи пошкоджені, але їх легко відновити. А звільнене село передали іншим нашим частинам.

Зараз лікуюся в госпіталі від поранень. На щастя, осколки дрібні, рани несерйозні. Так що скоро сподіваюся повернутися в стрій. Буду бити ворога далі…»

На фото: підбитий і вцілілий трофейні російські БТРи



0 коментарів